ПОЛЯРИЗАЦІЯ – НЕ ХВОРОБА, ЩОБ ЇЇ «ЛІКУВАТИ», І НЕ ХИБА, ЩОБ ЇЇ СОРОМИТИСЬ
Це динамічний стан суспільства, що потребує спільних об’єднавчих рішень – часто некомфортних.
Під час щорічної конференції Премії ім. Герогія Гонгадзе «Медіа Дні» виступала у дискусійній панелі «Звільнені території та повоєнна Україна: роль медіа у медіації та реінтеграції суспільства» з обговоренням ознак, чинників і виникнення поляризації та її впливу на суспільство. Мені давно хотілося відрефлексувати ґрунтовно на цю тему через кроскультурну оптику, однак бракувало стимулу, що дав би на виході структурований «продукт». І цей виступ якраз і став таким стимулом. Крім того, недавнє дослідження афективної поляризації в українському суспільстві KSE і ГО «Опора» за підтримки USAID показало середні показники по потенційно поляризуючих темах і шерилося у соцмережах багатьма дописувачами з коментарями у стилі «все добре -- нема у нас поляризації».
Страх визнати, що наше суспільство поляризоване, або, хоча б, до цього схильне, відчувається кожного разу, коли ця тема обговорюється – ніби поляризація це непристойна «хвороба» або ознака «недорозвиненості» чи «інфантильності» нашого суспільства. І нам потрібне підтвердження, свого роду «довідка», що поляризації нема – ніби одною суспільною проблемою менше. Однак, доки ми не дестигматизуємо поляризацію як стан, до якого наше суспільство схильне, і як виклик замість «діагнозу», нам буде складно дієво з нею працювати. Тож розберімося що таке поляризація і як вона впливає на суспільні процеси, а відтак, у довгостроковій перспективі, на національний менталітет.
Поляризацію визначають[1] як процес, що виникає між різними групами людей, всередині яких є згода про сприйняття суспільної реальності через певні цінності, норми і наративи. Але ці групим мають розбіжність у сприйнятті суспільних проблем та взаємне негативне емоційне ставлення. Актуальний науковий погляд на поляризацію такий, що вона має дві складові, які раніше вважалися різними видами поляризації – афективна (affective) і за переконаннями (issues-based)[2].
Умовними прикладами поляризації буде переконання “ненавиджу зрадників, які виїхали за кордон” (афективна) і “я підтримую рішення про позбавлення виїхавших за кордон українців права на консульські послуги” (за переконаннями). У першому випадку йдеться про стабільно сильну негативну емоцію до якоїсь суспільної групи, а у другому - про погляд на конкретні дії та рішення, обумовлений цим ставленням.
Розгляньмо ж як виникає поляризація - на ілюстрації[3] нижче:
Початком процесу поляризації завжди є ідеологічний конфлікт - взаємовиключні переконання різних суспільних груп про навколишню реальність, що породжують відповідні наративи. Далі різні групи суспільства “таборуються” навколо наративів, близьких їм. І чим одностайніша і непохитніша думка всередині кожного “табору” та чим більша прірва між полярними думками на тему, тим глибша поляризація суспільства.
Примітно, що поляризація не обов’язково обертається міжгруповою ненавистю чи розколом суспільства, однак вірогідність цих наслідків зростає, коли [4] :
У суспільстві є групи з певними світоглядами, що співставні за розміром та силою переконань - бо якщо одна з таких груп диспропорційно велика чи переконання від групи до групи не конче відмінні, то і поляризуватися нема навколо чого.
Наприклад: “економічне бронювання - це можливість зберегти ціннідля економіки робочі місця, а значить - підсилити економіку країни в умовах війни” vs “економічне бронювання - це інструмент суспльного розшанування, коли служитимуть бідні, а бронюватимуться - заможні”.
Між групами з відмінними світоглядами є ідеологічна і психологічна дистанція, що ускладнює взаємодію і досягнення домовленостей.
Наприклад: “коли вже ті виїхавші припинять скиглити - хай повертаються, якщо їм так погано” vs “ви не розумієте як складно і виснажливо жити на чужині, коли усе набуте за життя - недоступне чи втрачене”.
Групи самовизначаються як “проти” чи “анти-” одна відносно одної чи відносно суспільної проблеми.
Наприклад: “порохоботи” vs “зелеботи”, “ухилянти” (в застосуванні до всіх вимушено виїхавших, а не лиш тих, хто при цьому порушив закон), “трампісти” vs “вокісти” (від слова “woke” - образливого опису людей прогресивних та “лівих” поглядів) у США.
Здавалося б, найкращий спосіб дізнатися чи суспільство поляризоване, це спитати у людей напряму. І хоча таке дослідження - методологічно коректний спосіб збору даних, варто враховувати низку контекстних умов. Україна - відносино-орієнтована і глибоко недовірлива культура, з високими дистанцією влади й униканням невизначеності. В таких культурах що говориться, в що реально віриться і що потім робиться - тим відмінніші, чим менша глибина суспільних зв’язків між учасниками розмови. Тож, методології опитувань з прямими запитаннями “як ви ставитеся до певної групи людей” мають обмеження, коли таку оцінку треба дати в культурі, де ~50% людей вважає, що “безпечніше не довіряти нікому”. Надані оцінки (зокрема негативні) можуть бути істотно пом’якшені. Тож, якщо в країні не проводиться регулярних досліджень ступеня поляризації, варто звернутися до даних соціологічних досліджень суспільних явищ, прояви яких сигналізують про її вірогідність.
Спеціальний звіт Edelman Trust Barometer: Navigating A Polarized World (2023) містить інфографіку, що мапує ризики поляризації різних країн (від загрози поляризації - до її глибокого рівня) і чинники впливу на її глибину.
Як видно з ілюстрації нижче, найсильніше на поляризацію суспільства впливають недовіра до влади і брак спільної ідентичності (тобто ідентичність є, просто її по-різному трактують). Cередній рівень впливу має сприйняття систематичної суспільної несправедливості. Порівняно менший, але все ж вагомий, вплив мають економічний песимізм, політичні страхи і недовіра до ЗМІ.
Звернімося ж до даних досліджень по кожному з наведених у діаграмі чинників, дані по яким я підібрала зі свіжих досліджень нашого суспільства.
Недовіра до влади: Чиновникам загалом не довіряє - 77,4% українців, Уряду - 72,5%, судовій системі - 70,2%, прокуратурі 62,6%, ВРУ - 78,5%, НАЗК - 51,1%, НАБУ - 70%. Недовіра до влади - як би парадоксально це не звучало - серед об’єднавчих переконань українців, в якому ми на диво однойстайні.
Брак спільної ідентичності: 95% наших співгромадян ідентифікують себе як “українці”; для 46% - українство не залежить від етнічності, для 28% - це етнічна ознака; найбільш об’єднавча сила - віра у краще майбутнє (52,7%) і відчуття втрати нормального життя (39,5%), взаємні звинувачення - серед ключових чинників роз’єднаності суспільства (59%).
Сприйняття систематичної суспільної несправедливості: Сильні керівники можуть зробити для країни більше, ніж закони і дискусії - вважають 55,7% українців, 42,8% - вважають, що їхнє життя залежить від зовнішніх обставин, а 27,4% - що від них самих, а рівень цинізму у нашому суспільстві наразі 61,9%; 56,3% українців вважають, що справедливість у суспільстві не забезпечується.
Економічний песимізм: Як «дуже/досить погану» економічну ситуацію оцінює 64,5% українців.
Політичні страхи: Для 62% політичні конфлікти - причина №1 для роз’єднаності українців.
Недовіра до ЗМІ: ЗМІ довіряє 47% україн-ців (2023 - довіряли 53% 2022 - довіряли 58%).
Дані наведених досліджень свідчать, що точки сильної напруги в нашому суспільстві точно є, а чи стануть вони “розколами”, залежить від роботи формальних інститутів, комунікацій держави і прагнення лідерів спільнот домовлятися. Однак перш, ніж перейти до практичних кроків, розглянемо як можна методологічно коректно вимірювати поляризацію, щоб зрозуміти її глибину і ступінь “запущеності”.
Наука має 9 ключових показників оцінки поляризації за різними проявами[5] :
ДІАПАЗОН ПЕРЕКОНАНЬ (SPREAD). Наскільки велика різниця між існуючими суспільними переконаннями на тему, незалежно від того, які конкретно спільноти ці переконання поділяють - полярні переконання взаємовиключні чи просто істотно відмінні? Чим більший діапазон переконань, тим поляризованіше суспільство.
Приклад: Форма господарювання ФОП - легальна можливість заробітку малим підприємцям чи “схема для оптимізації податків великого бізнесу”? Якщо між цими полярними думками у нашому суспільстві немає “проміжних” варіантів - це великий діапазон переконань.
“РОЗПОДІЛ ПЕРЕКОНАНЬ” (DISPERSION). В якій мірі переконання різного ступеня прояву поділяються всередині суспільства - чи є осередки менш чи більш радикальних переконань. Чим менш рівномірно проявляються переконання у суспільстві, тим більш воно поляризоване.
Приклад: “Відтінки” сприйняття важливості послуговування українською мовою в публічній та особистій царинах, вірогідно, розподілені серед різних суспільних когорт нерівномірно — від повної заборони з зауваженнями до “приватно - більш-менш, публічно - не ок” до “ніхто не може вказувати кому як говорити” до “є буква закону - її треба дотримуватися”.
“ОХОПЛЕННЯ” ПЕРЕКОНАНЬ (COVERAGE). Яка частина спектру думок не охоплена наявними переконаннями суспільства - чим неохоплена частина більша, тим менше охоплення переконань, і тим поляризованіше суспільство.
Приклад: Якщо % українців, що вбачає перемогу/завершення війни як стан з конкретними проявами й ознаками — низький, а %, що міркує “спочатку треба вижитити” — високий, показник охоплення переконань на тему “життя після війни” буде низьким.
РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ ПЕРЕКОНАНЬ (REGIONALIZATION). Яка частина спектру переконань представлена сукупно у суспільстві, без прив’язки до конкретних груп. Чим менший спектр переконань охоплений і чим більша різниця між цими переконаннями, тим поляризованіше суспільство.
Приклад: 77,4% українців усіх суспільних когорт (Центр Разумкова) вважає, що державному апарату (чиновникам) довіряти не варто => за критерієм “довіра до держави” регіоналізація переконань у нас вірогідно низька.
“РОЗКОЛ НА ГРУПИ ЗА ПЕРЕКОНАННЯМИ” (COMMUNITY FRACTURING). Наскільки багато всередині суспільства груп зі слабосумісними переконаннями, сформованих за зовнішніми (“вони - такі”) та внутрішніми (“ми - такі”) ознаками. Чим більша ця кількість, тим поляризованіше суспільство.
Приклад: Скільки варіантів оціночних поглядів є на українців, що виїхали після 22.02.2024: “давно чекали і живуть краще життя”, “виїхали, бо залишилися без домівок”, “ухиляються від служби”, “рятували дітей”, “у кожного свій вибір”, ін.?
“ВИРАЗНА ВІДМІННІСТЬ ПЕРЕКОНАНЬ” (DISTINCTNESS). Чи різні за переконаннями суспільні групи мають якісь спільні характеристики (розмір, цінності, поведінкові норми, стиль життя, ін.). Чим менше таких характеристик, тим поляризованіше суспільство.
Приклад: Волонтерська робота, збір пожертв на потреби війська, чутливе ставлення до формулювань у публічному дискурсі, проукраїнська позиція у рішеннях, послуговування українською мовою бодай публічно - серед об’єднавчих критеріїв для різних за характеристиками, стилем життя і переконаннями груп українців.
“ВІДМІННОСТІ МІЖ СПІЛЬНОТАМИ” (GROUP DIVERGENCE). Наскільки відмінними є засадничі цінності і норми різних суспільних груп, що формують їхні переконання. Чим істотнішими є такі відмінності, тим поляризованіше суспільство.
Приклад: Найнижчий рівень медіаграмотності в Україні у когорти 56-65 років, з доходом коли “вистачає переважно на їжу”, 46% вважають, що “медіа на них не впливають”, для 85% основне джерело інформації - ТБ, 85% не перевіряють інформацію на достовірність; найвищий рівень медіаграмотності у когорти до 45 років і 18-24 роки, з доходом, коли “вистачає на все, а речі тривалого вжитку купувати складніше”, 55% переконані, що медіа “впливають на їхній порядок денний і життя загалом”, 56% використовує >2 джерел інформації, 45% перевіряють інформацію на достовірність (Детектор Медіа) => високий рівень відмінностей.
“КОНСЕНСУС МІЖ СПІЛЬНОТАМИ” (GROUP CONSENSUS). Насікльки достеменно люди всередині суспільних груп дотримуються їхніх переконань і чи є різноманіття у цих переконаннях. Чим менше такого різноманіття, тим поляризованіше суспільство.
Приклад: Всередині нашої культурної спільноти є розбіжні думки про (не)припустимі формати участі у публічних подіях, де присутні росіяни - від відмови чи виступу без діалогу, до “спарингу” у дискусійних панелях.
ПАРИТЕТНІСТЬ РОЗМІРІВ СПІЛЬНОТ (SIZE PARITY). Чи у суспільстві є одна домінантна група з певними переконаннями, чи співставні за розміром групи з різними переконаннями конкурують між собою. Чим більше співставних за розміром груп з розбіжними переконаннями, тим поляризованіше суспільство.
Приклад: Студенти оцінюють сукупну вагу везіння та зв’язків при влаштуванні на роботу співставно чи вище, ніж вагу власних зусиль: у бізнесі — везіння (23 %), зв’язки (26 %), власні зусилля (51 %); у державному секторі — везіння (18 %), зв’язки (45 %), власні зусилля (37 %).
А що ж із практичними кроками і нашими менталітетними особливостями, що на них впливають?
Перш за все, варто враховувати, що поляризація - явище комплексне і всеохопне, тож і коригується воно співставного масштабу кроками. Крім того, українське суспільство завжди було і буде схильним до поляризації з високою вірогідністю - адже країна з такою історією формування територій не може мати гомогенно мисляче населення. Наша “побульбашкованість” історично вкорінена, а відтак - ми поляризацію навряд чи “вилікуємо”, але зменшити її прояви цілком можливо.
Почнемо з наших менталітетних особливостей:
(1) Наша відносинна орієнтованість - “паливо” для поляризації. => ми мультиактивна культура за системою Льюїса, висококонтекстра за системою Голла і помірно “щільна” за суспільними нормами за системою Гельфанд. Нам пріоритетно важливі світоглядна сродність і людське “резонування”, тож навіть фахові та дієві рішення нам складно сприймати від людей, які нам не імпонують.
(2) ‘Criticism before appreciation’ як один з менталітетних проявів => для нас “щирість” - це говорити негатив у вічі, а фокус критики - на джерелі проблеми, винних і покаранні для них. Нам конче потрібно “вентилювати” негатив публічно - ми таким чином шукаємо сродні за переконаннями групи. Однак хвалимо чи підтримуємо ми публічно експоненційно менше, бо у недовірливих суспільствах такі комунікації вважаються або нещирими, або “простимульованими”.
(3) Співставний прояв “універсалізму” (запит на справедливість, однакові правила і верховенство права) та “добросердя” (опікування добробутом “своїх”) => що ближчі відносини у групі, тим м’якіше застосування вимог і тим ширша дискреція пробачати негідні вчинки; до людей з-поза довіреного кола ставлення геть інакше. З одного боку, накопичився кількадесятирічний незадоволений запит на справедливість, а з іншого - трактують цю справедливість різні “бульбашки” по-різному, часто з позиції “як мені зручно”, а не “як таке рішення застосується до всіх”.
(4) Низька суспільна довіра, яка ще довго такою залишатиметься => у кожної ідеї чи зміни є обличчя, ім’я і прізвище, і якщо вони не подобаються, ідея не матиме достатньо підтримки. Ми не довіряємо ні владі, ні ЗМІ (на 6-му місці за рівнем довіри після родини, друзів, Генштабу ЗСУ/Міноборони, колег по роботі/навчанню і соцмереж), ні тим, з ким не маємо відносин. Тож рішення і зміни, що охоплюють все суспільство, без грамотного роз’яснення і “продажу” різним спільнотам ризикують бути відторгненими - суто за принципом “свій-чужий”.
(5) Ідеальність - як базова вимога до лідерів і ґрунтовних реформ => періодичні помилки і збої слугують приводом для знецінення людини, дії чи “продукту” через їхню неідеальність. Позиція “або-або” (її ще розмовно називають “чорно-білою”) притаманна загроженим недовірливим суспільствам, де один зі способів уникати небезпек і не викликати осуду - це вдаватися до спрощених рішень і міркувань. Ми часто шукаємо кумирів, яких прагнемо “боготворити”, а не лідерів, які ухвалюватимуть неприємні і складні для всіх рішення - якими б необхідними вони не були. Такий стан суспільства має наукову назву -”наївний реалізм”, коли громадяни атрибутують схвальні для них рішення “хорошим” людям, а несхвальні - “поганим”. Незалежно від того чи правильне саме рішення.
(6) Приналежність до групи і демонстрація статусу як захисні механізми => “ви з ними чи з нами?”, “ми - кращі за “них” — позиції, що звужують наші можливості діалогу між “бульбашками”. 65,2% українців вважають, що потрібно дуже багато доказів, щоб переконати людей у будь-якій істині, а відтак - воліють триматися ближче до людей, з ким співпадають переконання і подалі - від надто відмінних, з якими шукати спільну мову бажання небагато. Крім того, високий прояв конформності (поведінки, спрямованої на уникання осуду) у такому “побульбашкованому” суспільстві як наше сприяє жорсткому таборуванню навколо тем, що викликають суспільну напругу [6], часто з поляризуючим ефектом. Адже висока конформність ускладнює відкритий прояв радикально інакших від узвичаєних в суспільній групі думок.
Практичні кроки і міркування для зменшення чи, бодай, не поглиблення, поляризації у нашому суспільстві:
Що більша авдиторія, то вища відповідальність. Щорічні дослідження медіа-споживання українців показують, що ми незмінно ототожнюємо популярність з експертністю. Якщо ресурс чи публічна персона мають велику авдиторію, ми автоматично схильні їм вірити. Відтак, об’єднавчі чи поляризуючі міркування з платформ з таким охватом мають експоненційно більший вплив, ніж з меншого калібру джерел. Тож лідер(к)ам думок варто утримуватись від “сортування” українців на непоєднанні категорії за будь-якими ознаками. Бо сьогодні “сортуєте” ви, а завтра - “відсортують” вас, і ви втратите можливість пошуку спільної мови з авдиторією, чия думка матиме вагу у важливих для вас (чи країни) питаннях.
Об’єднавчий фокус в ухваленні рішень - не тягнемо поляризуючу логіку у policymaking. Формальні інститути своїми діями і рішеннями легітимізують певні види суспільної поведінки - роблять їх дозволеними і прийнятними. Тож, будь-які доктрини, концепти, програми і платформи розробляються за принципом пошуку спільних рішень, а не “зіштовхнення лбами” різних суспільних груп. Точки суспільної напруги не беруться за основу для політичних та передвиборчих гасел, даючи “зелене світло” деструктивному таборуванню замість пошуку спільних рішень. Дослідження поляризації у США, країні, де її рівень надвисокий, показують, що регулярна глибока взаємодія з людьми з-поза власної “бульбашки” - у т.ч. в законотворчості на формуванні державних політик - зменшує сприйняття непозбувності відмінностей, а відтак, сприяє зменшенню поляриації[7].
Ключові платформи не розганяють поляризуючі наративи. Клікбейт - страшна сила і велика спокуса. І потужна поляризаційна зброя. Не робимо (зокрема у заголовках, але не лиш там) узагальнень, що приписують притаманну окремим людям поведінку цілим суспільним групам (“всі, хто вимушено виїхав - ухилянти і зрадники”). Пізнавані й шановні діячі та діячки таких платформ пам’ятають, що їхня комунікація - навіть на приватних сторінках соцмереж - є продовженням комункації іхніх роботодавців. Хочуть вони цього чи ні. Тож, як би не хтілося це заперечувати - насправді розкоші шпетити “неправильних українців”, у них нема. Точніше є, але з поляризаційними наслідками [8]. Відтак, розбирати численні проблеми нашого суспільства важливо з орієнтиром на об’єднавчі рішення, радше ніж на підсилення сприйняття непозбувних розбіжностей.
Міжсекторальні діалоги і співпраці. Країну нашого розміру неможливо розвинути без об’єднання різних “бульбашок” між собою. Здатність відкласти дрібні чвари (а порівняно з атомізацією[9] усі чвари - дрібні) і домовлятися про спільні ініціативи, співпраці, проєкти і рішення. А потім - дотримуватися обіцяного і не “перевзуватися в повітрі” через короткострокову швидкоплинну вигоду. Лідер(к)и спільнот - непозбувно рольові моделі поляризуючої чи об’єднавчої поведінки з орієнтиром на результат, а не на пошук “ідеальних” чи “політично правильних” людей. Дослідження поляризації громадян Cambridge University Press[10] доводить, що надмірна “політизцація” комунікацій у соцмережах від популярних людей - потужний поляризаційний чинник. А поляризацію, легітимізовану “зверху”, надскладно призупинити.
Формальні інститути інтерактивно формують “правила гри” і самі їх виконують. У відносино-орієнтованій культурі непрацюючі чи неефективні формальні (зокрема - державні) інститути штовхають людей до формування інститутів альтернативних - неформальних. Простіше - ланцюгів довірених людей, через домовленості, взаємні зобов’язання і ситуативні інтереси. А оскільки суспільна довіра українців формується за ознакою “свій-чужий”, то такі ланцюги будуть закритими системами, а відтак - сприятимуть поляризації. Ну, і неформальні інститути не піддаються зовнішньому управлінню, бо обслуговують “мережу”, якою вони створені.
Звісно, що наведені кроки - це “крапля у морі” і старт дискусій та міркувань, як і вся ця стаття. Бо поляризація - наша реальність і, вірогідно, нею і залишиться через особливості структури нашого суспільства, питання в її глибині й охопленні. Однак тим важливіше осягнути поляризацію як виклик і задачу для розв’язування, щоб перейти до об’єднавчих дій і рішень. Адже поляризація на рівні громадян (як радикальна відмінність думок людини від думок суспліьних груп в її оточенні) живиться чи навпаки, стримується позицією медіа, формальних інститутів та регуляцій, що скеровують масову поведінку [11].
[1] , [3] Bliuc A-M, Bouguettaya A and Felise KD (2021) Online Intergroup Polarization Across Political Fault Lines: An Integrative Review. Frontiers of Psychology 12:641215.
[2], [5] Understanding Polarization: Meanings, Measures, and Model Evaluation, Aaron Bramson et al., Philosophy of Science, 84 (January 2017) pp. 115–159, (2017) by the Philosophy of Science Association.
[4] CROSS-COUNTRY TRENDS IN AFFECTIVE POLARIZATION, Levi Boxel et al., The Review of Economics and Statistics, March 2024, 106(2): 557–565 © 2022 The President and Fellows of Harvard College and the Massachusetts Institute of Technology.
[6] Suhay, E. Explaining Group Influence: The Role of Identity and Emotion in Political Conformity and Polarization. Polit Behav 37, 221–251 (2015). https://doi.org/10.1007/s11109-014-9269-1
[7] Emily Kubin & Christian von Sikorski (2021) The role of (social) media in political polarization: a systematic review, Annals of the International Communication Association, 45:3, 188-206, DOI: 10.1080/23808985.2021.1976070.
[8] Brookings Institution, How social media platforms can reduce polarization, Christian Staal Bruun Overgaard and Samuel Woolley, December 21, 2022.
[9] Атомізація - роз’єднання та егоїстичне відокремлення людей, розходження їхніх приватних інтересів, послаблення і розпад особистих і групових зв’язків у суспільстві.
[10] Settle JE. A Fundamental Change in Political Communication. In: Frenemies: How Social Media Polarizes America. Cambridge University Press; 2018:1-19.
[11] Kati Kish Bar-On, Eugen Dimant, Yphtach Lelkes, David G Rand, Unraveling polarization: Insights into individual and collective dynamics, PNAS Nexus, Volume 3, Issue 10, October 2024, pgae426, https://doi.org/10.1093/pnasnexus/pgae426