ТУРБУЛЕНТНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНЦІВ З ІНСТИТУЦІЄЮ "ДЕРЖАВА"
Лонгрід про особливості роботи інституцій в Україні - ще не вирішила з однієї чи з декількох серій. Задумала серію "експлейнерів" нашої національної культури через дослідження її різних складових (цінності, інституції, норми), а як піде - подивимося.
Інституції (формальні й неформальні) - складова національної культури, тож, розуміти як вони функціонують треба, щоб знати як їх змінювати. Як нескладно здогадатися з останніх подій, сьогоднішній "експлейнер" про інституцію "держава". Відносини українців з нею історично турбулентні й недружні, бо тяглістю, ефективністю чи довіреністю ця інституція ніколи похвалитися не могла. Не просто так найзапекліші публічні дискусії (що регулярно переростають у срачі) у нас точаться навколо того як держава чинить у складних і нелінійних ситуаціях. Сьогодні поділюся цікавинками з European Social Survey "хвильового" дослідження, в якому беруть участь 38 країн - разом з Україною. Проводить дослідження European Research Infrastructure Consortium (ESS ERIC) - джерела в коментарі.
ДЕМОКРАТІЯ "НЕ РОБЕ" БЕЗ УПЕВНЕНОСТІ ГРОМАДЯН, ЩО ФОРМАЛЬНІ ІНСТИТУЦІЇ В КРАЇНІ СПРАВЕДЛИВО: (1) РОЗПОДІЛЯЮТЬ РЕСУРСИ Й МОЖЛИВОСТІ В СУСПІЛЬСТВІ; (2) ОРГАНІЗОВУЮТЬ ПРОЦЕСИ РОЗПОДІЛУ ЦИХ РЕСУРСІВ ТА МОЖЛИВОСТЕЙ.
Щоб громадяни масово вірили, що для них краще демократичне управління, ніж "крепкіє хозяйствєннікі", треба, щоб держава надавала їм рівний доступ до політичних процесів та забезпечувала суспільні результати (societal outcomes), які громадяни вважали б справедливими, а саме - обґрунтованими за певних обставин (just) та заслуженими (fair).
Відсутність такого сприйняття справедливості спричиняє недовіру до державних інституцій ... Зокрема - упевненість, що усі чиновники точно крадуть, всі правоохоронці точно "тиснуть" на бізнес, а всі судові рішення можна, кгм, "простимулювати". У нас ціла Рада Бізнес Обмудсмена була створена, щоб захищати бізнес від свавільства державних органів - і, треба сказати, успішно це робила.
Розберімося у понятті "справедливість" - коли йдеться про довіру громадян до держави, бо вона є двох видів:
Дистрибутивна (distributive justice): наскільки справедливо в суспільстві розподіляються ресурси та можливості, зокрема:
- матеріальни цінності (дохід, соціальні блага);
- життєві можливості (доступ до освіти, ринку праці, охорони здоров'я, ін.).
Сприйняття дистрибутивної справедливості залежить від співставлення громадянами реального розподілу ресурсів та можливостей з тим, який вони вважають справедливим.
За результатами такого співставлення виникає один з варіантів сприйняття:
(1) достатність - ресурси та можливості розподіляються, в цілому, справедливо (я здатен_на досягати життєвих результатів у суспільстві, виконуючи задекларовані державою правила);
(2) надмірність - ресурси та можливості розподіляються, в цілому, надмірно, їх забагато, не всіма фізично можливо скористатися (можливостей досягти життєвих результатів стікльи, що не встигаю всіма ними скористатися) - рідкість, яка майже не зустрічається;
(3) недостатність - ресурси та можливості розподіляються, в цілому, недостатньо, одним категоріям громадян їх бракує, а в інших їх забагато (я не здатен_на досягати життєвих результатів у суспільстві, виконуючи задекларовані державою правила, а мушу шукати "обхідних шляхів" чи застосовувати "додаткові стимули").
У відносинах українців з державою справедливість розподілу ресурсів та можливостей сприймається як гостро недостатня. Це яскраво проявляється у скандалах, пов'язаних з діями правоохоронців чи рішеннями чиновників, які оцінюються через вкорінене сприйняття їх як заангажованих, рухомих корумпованими інтересами та наділених надмірним впливом, яким вони зловживають. Або у масовому злорадстві на адресу окремих компаній з індустрій, які вважаються "привілейованими", незалежно від того чи дійсно компанія припустилася порушень чи повелася неціннісно.
Процедурна (procedural justice): прозорість та підконтрольність процесів ухвалення рішень про розподіл ресурсів та можливостей прозорі громадяни оцінюють за шістьма критеріями:
(1) послідовне довгострокове застосування - без змін "коней на переправі" - наприклад, у кожному виборчому циклі;
(2) відсутність вкорінених у процеси хиб (biases) та окремих інтересів (vested interests) - коли регуляції прописані "під" певні компанії;
(3) грунтованість на коректній та комплексній інформації - в основі рішень evidence, а не стереотипи чи думка вузького кола людей;
(4) є системні механізми коригування процесів - якщо регуляція не працює, її можна змінити без підриву всього процесу;
(5) максимально враховані інтереси всіх ключових груп населення - з цим складно, зокрема, у великих культурно розмаїтих країнах;
(6) процеси не суперечать вкоріненим моральним цінностям та суспільним нормам (неформальні інституції) - в конструктивній організаційній культурі українець не буде "стучать" на собі подібного, відтак норма західного комплаєнсу "донести про некомплаєнтну поведінку колеги" має вкорінений конфлікт з нашими суспільними нормами і тому часто не працює.
Сприйняття процесів процедурної справедливості залежить від якості відносин між громадянином і державою:
(а) позитивний статус громадянина в групі - повага, визнання його важливості, внеску, досягнень;
(б) з громадянином поводяться шанобливо - без принижень, булінгу, тиску;
(в) нема дискримінації певних прошарків суспільства - виняткові "незаслужені" умови для окремих індустрій чи категорій людей.
Українці (за рідкими винятками) переконані, що процеси ухвалення рішень у державі непрозорі й непідконтрольні, точніше, підконтрольні вузьким групам зацікавлених осіб. А відтак, ці процеси "на автоматі" сприймаються як хибно організовані, непослідовні, неефективні, дискримінаційні, а часто - аморальні. Зокрема, санкціонуючі дії державних органів в Україні ризикують початково бути сприйнятими як надмірні, утискаючі чи каральні - яке б насправді підгрунтя вони не мали. Хоча складно стверджувати, що це на 100% незаслужено, таке сприйняття дедалі матиме коштовніші наслідки - пригадаймо скандал з "яйцями".
НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ (UNCERTAINTY) ФУНДАМЕНТАЛЬНО ВПЛИВАЄ ЗА СУСПІЛЬСТВО І СПРИЧИНЯЄ ЗМІНИ ЦІННОСТЕЙ У НЬОМУ - ПРИЧОМУ ЕФЕКТ ЦИХ ЗМІН ПОЧИНАЄ ПОТРОХУ ВІДЧУВАТИСЯ ЧЕРЕЗ ~2 РОКИ ПІСЛЯ ВИНИКНЕННЯ "ШОКУ" НЕВИЗНАЧЕНОСТІ.
Найбільший ефект невизначеність має на ціннісний спектр "консерватизм-автономія" (Schwartz) - зокрема, при наростанні невизначеності люди сильніше тяжіють до:
- "визнаних авторитетів" - дивись яка в нього авдиторія..., а мій знайомий точно знає..., а цей науковець ..., ін. та "насадження скромності" - ви що забули, що у нас війна, ну і відсижуйтесь там за кордоном, дивись, хтось неправильно живе;
- "самокерованості" (self-direction) - сам(а) знаю, що робити (навіть якщо матчастиною не володію і дію на емоціях), що ви мені нав'язуєте свою думку / свої правила;
- "стимуляції" - ось який у мене виклик (зі знаком "плюс" чи "мінус"), це щось нове, треба адаптуватися;
- "афективної автономії" - треба жити зараз, бо ніколи не знаєш скільки залишилося, не відкладати те, що хочеться, на потім;
- "майстерності" - драйв досягати, робити більше, бути корисним, робити значущі речі.
Україна - серед "чемпіонів" у світі за рівнем уникання невизначеності, прояву національної культури, за яким невідомість і нездатність бачити й планувати майбутнє викликають стрес і потяг посилити контроль над тим, що сприймається в зоні контролю. А оскільки локус контролю в нашій культурі зовнішній (life happens to me), то в умовах кризової невизначеності поляризовані суспільні бульбашки тяжіють до різних авторитетів, часто протилежних механізмів порання зі стресом та полярного сприйняття "прийнятності" активностей для проведення вільного часу і виконання роботи. Хтось постить селфі у кафе - хтось за це хейтить; хтось закриває ...дцятий збір - хтось ледь здатний підвестись з ліжка; хтось читає "довірених людей" - хтось "перевірених експертів". Причому кожен вважає правим саме себе, а правильним - саме свій стиль життя. Наслідок - хейт і срачі.
СТУПІНЬ СПІВПАДІННЯ ЦІННОСТЕЙ ОКРЕМИХ ЛЮДЕЙ З ЦІННОСТЯМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ВИЗНАЧАЄ РІВЕНЬ СУСПІЛЬНОЇ ДОВІРИ В КРАЇНІ.
Суспільна довіра - це готовність довіряти незнайомцям, без очікування, що вони одразу мають для вас щось зробити або що вони поведуться з вами несправедливо чи непорядно. Вирішальний вплив на рівень суспільної довіри в країні має синхронізованість індивідуальних цінностей людей і цінностей національної культури - чим більш ці види цінностей синхронізовані, тим вищий рівень суспільної довіри і навпаки. Ілюстрація - на скріншотах.
Дослідження доводять, що ми схильні довіряти найбільше тим, з ким відчуваємо сродність цінностей. Відтак, люди в країні легше довірятимуть "чужим" (out-group), якщо очікують, що їхні власні цінності притаманні більшості жителів країни. В такому випадку "чужі" це незнайомці, однак не "вороги" / "шкідники" і не "небезпечні". Якщо ж у країні різні бульбашки суспільства поляризовані настільки, що мають різні ціннсті - суспільна довіра буде низька доти, доки між цими "галактиками" цінностей не з'явиться сродність.
Ще один рівень цієї проблеми - синхронізованість особистих цінностей людей з цінностями, які провадять формальні інституції в країні. Чим сильніша ця синхронізація, тим вищий рівень суспільної довіри (у т.ч. довіри до інституцій), і тим більше персональні цінності скеровують поведінку людей. Коли ж між цінностями людей та інституцій у країні розсинхрон, люди вимушено діють так, як "примушують" інституції, формують до них недовіру й ресентимент і прагнуть якомога більш дистанціюватися від їхнього впливу на своє життя.
У нас цінності, які провадять більшість державних інституцій, м'яко кажучи, слабоактуальні для великої частини суспільства. І так званий "негативний відбір" в державні органи, за якого там не приживаються і складно досягають успіху люди ефективні, merit- та результат- орієнтовані - ілюстративний тому приклад. Сюди ж приклад сприйняття бізнесу певними державними органами як "гусака для ощипування" чи "наповнювача державного бюджету", а не ключової рушійної сили в економіці та суспільному житті країни.
Окремо варто зазначити в останньому кейсі обшуків "зіткнення бульбашок" - мінімум трьох: (1) хто не довіряє державі (правоохоронці кошмарять); (2) хто вважає ІТ-індустрію "привілейованою" (кляті айтівці з високими зарплатами й релокейтами, так їм і треба); (3) хто вважає, що в умовах шкутильгання правоохоронної системи бодай когось треба покарати (о, думали "пропетляти", а дзуськи!).
ДЖЕРЕЛА:
The Human Values Scale: Findings from the European Social Survey (www.europeansocialsurvey.org).
Exploring public attitudes, informing public policy. Selected findings from the first nine rounds of the European Social Survey (www.europeansocialsurvey.org).
Miles, A. (2015). The (Re)genesis of Values: Examining the Importance of Values for Action. American Sociological Review, 80(4), 680–704. https://doi.org/10.1177/0003122415591800
Schnaudt, C., Hahn, C., & Heppner, E. (2021). Distributive and Procedural Justice and Political Trust in Europe. Frontiers in Political Science, 3. https://doi.org/10.3389/fpos.2021.642232
Publicly available datasets that were analyzed: https://www.europeansocialsurvey.org/download.html... (ESS) and https://www.v-dem.net/.../previous-data/v-dem-dataset/ (V-Dem).
Beilmann, M., & Lilleoja, L. (2015). Social trust and value similarity: the relationship between social trust and human values in Europe. Studies of Transition States and Societies, 7(2), 19-30. https://nbn-resolving.org/urn:nbn:de:0168- ssoar-455248.